У одного чоловіка було два сини. Молодший із них сказав батькові: дай мені, батьку, належну частину маєтку! І той поділив поміж синами маєток. А по небагатьох днях зібрав молодший син усе та й подався до далекого краю, і розтратив маєток свій там, живучи марнотратно. А як він усе прожив, став бідувати. Наймитував, пас свиней. І бажав він наповнити шлунка свого хоч стручками, що їли їх свині, та ніхто не давав їх йому. Тоді він спам'ятався та сказав: «Скільки в батька мого наймитів мають хліба аж надмір, а я отут з голоду гину! Устану, і піду я до батька свого, та й скажу йому: прогрішився я, отче, против неба та супроти тебе..."
Рембрандт Повернення блудного сина
Голландія, XVII сторіччя.
Мельник Хармен Герритс вважав себе щасливою людиною. Після позбавлень і страждань, пережитих їм у дитинстві, життя поступово налагоджувалося. Скінчилася війна рідної Голландії з Португалією. Відступила повінь, яка була наслідком руйнування дамби з воєнно-стратегічними цілями. Місто Лейден відбудовувалося, земля знову стала родючою, скінчився голод. Країна розвивалася та багатіла. Коли мельник Хармен Герритс добавив до свого імені «ван Рейн», він прагнув не тільки підвищення свого суспільного статусу. Один із мотивів - це те, що навколо нього було багато однофамільців та тезок. А в Лейдені, де було вдосталь вітру – з’являлося все більше вітряків. Отже, на мішках із солодом тонкого помелу, який охоче купували пивовари, мала бути мітка, щоби покупці не сумнівалися, що товар поставляє саме той Хармен, син Геррита, чий млин стоїть на річці Рейн.
Рембрандт Портрет батька
Хармен одружився, народилися діти. Прибуток зростав, і батько вже мав можливість оплатити освіту комусь із трьох синів. Вибрали молодшого на ім’я Рембрандт – розумний, кмітливий. Може вивчати право, або отримати духовну освіту і стати гідною, поважною людиною, якою батько буде пишатися – на це варто витратити гроші. В країні зростав престиж освіти. Лейденці ознаменувалися тим, що після звільнення міста від облоги, за героїчний опір окупантам принц Вільгельм перший Оранський спитав містян – яку винагороду за героїзм вони бажають? Лейденці вирішили відновити університет.
Рембрандт Блудний син в таверні
Але що ж він робить, той юнак Рембранд, на якого батько та брати поклали найсвітліші свої надії, свою працю? Замість того, щоби наполегливо та дисципліновано вивчати право – він десь бігає з пензлями та фарбами, спілкується з легковажними людьми! Він не находить порозуміння у батька, брати дорікають йому за гроші, які він витрачає не на те.
Рембрандт Харменс ван Рейн – голандський художник, представник золотого віку голландського живопису. Він зміг у своїх картинах реалізувати спектр людських переживань з емоційною насиченістю, чого не було в живопису до нього. Він досяг досконалості у техніці офорту, створив шедеври у пейзажному жанрі. На його картинах і офортах вчилися художники, прагнучи досягти вершин.
Притчу про повернення блудного сина художник носив у душі все життя.
Він створив численні ескізи, офорти на цей сюжет, а коли вже був доволі старий, створив велику живописну картину. Написав її тоді, коли був хворий та збіднілий, коли вже не було на цьому світі не лише батька. Наприкінці життя він втратих всіх, кого любив. Залишилася лише незаконно народжена донька Корнелія. Його слава сягала далеко за межі країни, картини коштували дорого, але художник не міг дбати про фінансовий стан своїх справ, мав багато боргів та недоброзичливців серед владних осіб, тому доводилось судитися, але до судових процесів він був байдужий.
Байдуже до грошей і слави, він відчуває, що жити і йому залишилося небагато, і скоро він повернеться до батька, хоч і не на цьому світі. Бо якщо не вірити у існування іншого світу, то для батька він так і залишився лише блудним сином, не всесвітньо відомим генієм, а просто блудним сином. І ця велика картина Рембрандта – прониклива, зворушлива – як моління пробачення, батьківського пробачення.
Німеччина, ХV сторіччя
Альбрехт Дюрер Портрет Батька
На портреті – не молодий чоловік зі спокійним, змореним обличчям задумливо перебирає чітки, в нього розумні очі, здається, що його погляд направлений всередину. В нього великі сильні руки. Портрет мовчазний та стриманий, яким мовчазним та стриманим і був батько художника – Альбрехт Дюрер старший.
Батько великого художника за походженням був мадьяр, народився у королівстві Угорщина
Його пращури були селяни-скотарі, розводили худобу. Тільки дід переселився до міста, спочатку був учнем золотих справ майстра, а потім і сам став майстром – гравером. Сам Альбррехт Дюрер старший немало помандрував по світу, перш ніж потрапив у Нюрнберг – осередок цивілізації п’ятнадцятого сторіччя. Місто славилося виробами з металу, зброєю та точними інструментами, книгодрукуванням. Дюрер вирішив залишитися там назавжди. Але це було дуже не легко. Закони Нюрбергу давали громадянство лише майстрам, разом с тим, що майстром міг стати лише громадянин міста. Заради того, щоби стати повноправним нюрнбержцем Дюрер навіть завербувався воювати, але це не допомогло. Допомогло одруження. Йому вже було біля сорока років, коли він потрапив у дом Ієроніма Хольпера, золотих справ майстра, був підмайстром, а потім одружився на дочці господаря. Зрозуміло, що таке одруження він заслужив своїми особистими якостями – працьовитістю та дисципліною. Він отримав те, до чого прагнув – став нюрнбержцем і майстром, мав будинок і дружину. Тільки біда оселилася в домі: майже кожного року дружина Барбара народжувала дитину протягом дев’ятнадцяти років. І лише троє залишилося живими.
Великий художник Альбрехт Дюрер жив у той переломний час, коли професія художника значно підвищила престиж
До того художники були просто ремісниками, часто безіменними, не підписували картин і ніхто не цікавився їхніми біографіями. Дюрер майже перший, хто залишив свою автобіографію. Він писав також трактати - учбові книги для художників, збереглося його листування, та щоденники, в яких свого батька він називав «мій дорогий батько»
Іспанія XIX сторіччя
Пабло Пікассо Портрет батька
Високий, худорлявий, рудий Хосе Руїс Бласко перший з клану Руїсів добровільно наважився на відхилення від буржуазної респектабельності до сумнівного статусу художника. Тому його син Пабло народився в осередку своєї професії, і йому не треба було відвойовувати право займатися мистецтвом на відміну від багатьох своїх товаришів.
Дон Хосе писав картини, якими прикрашали вітальні, тому він віддавав перевагу мотивам з поєднаням листя, пір’я папуг, квітів та голубів. Площа, де жила родина Пікассо, знаходилася в оточенні величезних платанів, на яких гніздилися тисячі голубів. Дон Хосе малював голубів без перестану. Саме голубі стали першими друзями маленького Пабло. Через декілька років, коли дон Хосе оцінив здібності свого сина, він потроху став віддавати йому свої пензлі, та дозволяв дописувати голубів на своїх картинах.
Одного разу дон Хосе попросив Пабло дописати досить велику картину. Коли він побачив, що голубі, написані сином надзвичайно правдоподібні, став метушитися по кімнаті, та віддавати сину свої пензлі, фарби бурмочучи, що син набагато талановитіший, ніж він. Вважається, що з того моменту батько Пікассо перестав займатися живописом. Цей момент був таким само важливим, як і другий, традиційний для Іспанії, коли учень матадора становиться сам тореадором, здатним вбити свого бика.
Хосе Руїс Бласко Голуб
Кориду та голубів Пабло відкрив для себе одночасно. Дон Хосе брав його на кориду ще досить малим, коли можна було не купувати для хлопчика квиток, а тримати його на колінах. Вони обидва любили це видовище, і Пабло протягом життя часто повторював сюжети кориди у своїх роботах.
Хосе Руїс Бласко виконував обов’язки хранителя Художнього музею у Малазі, пізніше отримав посаду професора малюнка в художній школі в Ла Коруньї, а після у Барселоні.
Коли Пабло вирішив їхати до Парижа, батьки віддали йому всі гроші, що змогли заощадити, і це було свідченням батьківської шляхетності. Відправляючи сина до Парижа, дон Хосе не відчував впевненості. Йому не давало спокою те, що Пабло розкидається своїм неабияким талантом, вештаючись із богемою та заграючи з радикальними художніми техніками, замість того, щоби старанно вдосконалювати академічний стиль живопису. Тривале перебування у вільнодумному Парижі з його розпусними звичаями, могло надати хлопцеві взагалі непотрібний досвід. Пабло ж прагнув позбутися суворого контролю з боку батька.
Дон Хосе відкинув довгу тінь на життя свого сина, проте цей чоловік був не настільки жорстким, щоби панувати над свавільним нащадком, який пізніше зізнається:
«Щоразу, малюючи чоловіка, я мимоволі бачу перед собою батька. Для мене будь-який чоловік – це дон Хосе, і так буде довіку, доки я житиму»
