Олександр Мурашко. Автопортрет 1918
До Мурашка в українському живописі не було художника здатного проникати у внутрішній світ і характери людей. Кожен портрет його роботи – це повість про людину. Висока культура рисунку, багатство живописної палітри, майстерність композиції дали художнику право зайняти провідне місце в історії українського живопису.
Художник розвивався і працював у складний історичний період, в умовах загостреної боротьби між протилежними ідейними напрямками і течіями у літературі, мистецтві.
У ранньому дитинстві він жив у діда – священика, а після семи років з вітчимом, який мав у Києві іконописну майстерню. І першу освіту він набув у духовному училищі. Його вітчим наполягав, щоби хлопець став священиком, але жага художньої творчості призвела до того, що Олександр п’ятнадцятирічним хлопцем покинув домівку.
Тривалий час юнак жив на Дніпрі серед вантажників та бродяг. А після вступив до художньої школи Миколи Івановича Мурашка – брата свого вітчима. У стінах рисувальної школи навчалися люди різних соціальних станів, національностей, віку та освіти. Плата за навчання була незначною, а в окремих випадках зовсім відсутньою. Школа була тісно пов’язана з Товариством пересувних художніх виставок і Петербурзькою академією художеств. Видатні художники: Рєпін, Чистяков, Крамськой, Полєнов, Ге, Мясоєдов надавали школі постійну підтримку.
Олександр Мурашко вступив до рисувальної школи в той період, коли культурне життя Києва вирувало подіями. Відбувалися регулярні виставки передвижників, організовувалося Київське товариство художніх виставок – і це позитивно позначилося на розвитку талантів молодих українських митців.
У 1894 році Олександр Мурашко вступає до Петербурзької академії художеств, а ще через два роки став працювати у майстерні Іллі Юхимовича Рєпіна.
Перебуваючи постійно в Петербурзі, Олександр Мурашко щороку їздив на батьківщину. Тут він писав пейзажні етюди, колоритні типи селян, відтворював народні нрави та звичаї. Любов до України та приклад Іллі Рєпіна спонукали художника обрати для своєї конкурсної роботи драматичний сюжет похорону кошового.
Похорон кошового
Дипломна робота Олександра Мурашка, але це картина зрілого художника. Він показав себе майстром з оригінальним творчим обличчям, власною манерою живописного письма, своєрідним трактуванням сюжету.
На великому полотні розгортається сувора, драматична подія. Козацтво Запорізької Січі проводжає в останню путь свого бойового товариша і народного обранця кошового Івана Сірка. З глибини лісу рухається процесія. Попереду йде старий с булавою – регалією влади небіжчика. Обличчя його сповнено скорботи. Слідом група козаків несе на плечах, а навколо, гублячись у сутінках, ідуть із свічками в руках соратники кошового – літні і молоді козаки, об’єднані загальною скорботою. У центральному образі старого з булавою прочитується героїзм і самовідданість. Для центральної фігури полотна позував діяч українського театру Михайло Старицький, який вважав створення полотна про минуле українського народу надзвичайно важливим.
Картина була закінчена у 1900 році і за неї художник отримав право на пенсіонерську подорож за кордон.
Перший рік закордонної поїздки Мурашко перебуває у Німеччині, а свої роботи надсилає до Петербурга. А в лютому 1902 року звертається до керівництва з проханням продовжити пенсіонерство ще на рік, щоб провести його у Франції.
Як вихованець Рєпіна, Мурашко критично ставився до багатьох творів тогочасного французького мистецтва. Його приваблювали майстри реалістичного живопису, зокрема Веласкеса. Імпресіоністів він цінував лише за світлу, яскраву палітру, безпосередність та любов до пленеру. Але основним об’єктом мистецтва для нього лишилася реальна дійсність, реальна людина з її думками та почуттями.
Паризька кав`ярня
У 1902 році Мурашко надіслав із Парижа до Петербургу ряд своїх картин. Для свого музею Академія придбала картину «Паризька кав’ярня». Ця картина перегукується з окремими літературними творами видатних французьких письменників реалістів – Бальзака, Золя, Мопассана. Сюжет картини нескладний. У великому, просторому залі за окремим столиком сидять дві жінки. Одна з них - молода і вдягнена в яскравий визивний наряд, вона відверто вабить поглядом. Друга – старша зі світлими водянистими очами, в яких і втома, і зацікавленість.
Художник, для якого іконописні канони вже не закон, але релігійний досвід ще близько, малює жінок із співчуттям та людяністю. За зовні претензійним, але дешевим вбранням обох жінок видно справжню суть їх життя, позбавленого щирості, радості та справжнього щастя.
Парижанки біля кафе
Трагічна надломленість відчувається в образах двох парижанок у картині «Парижанки. Біля кафе» Збентеження і сум в їх очах контрастують з радісним сяйвом барв, галасом і сум’яттям кафе. Завдяки цьому полотно сповнено драматизму. Перед глядачем проходять образи душевно спустошених жінок, змучених постійною боротьбою за жалюгідне існування.
Портрет дівчини в червоному капелюшку
Під час перебування у Франції виконаний «Портрет дівчини у червоному капелюшку» - це справжня поема про красу, молодість, щирість. В українському живописі того періоду ця картина була кращою за силою розкриття характеру людини.
Карусель
Лише кілька років відокремлюють картину «Карусель» від «Паризької кав’ярні», але наявні суттєві зміни у творчості художника. В цій картині є власний стиль і глибина художнього вияву. Звернувшись до рідного побуту, який він добре знав і любив Мурашко знайшов шлях для натхнення. Сам сюжет передає одну з кращих хвилин народного життя. Дивовижна мить радісного весняного настрою була схоплена дуже вдало. Картина «Карусель» експонувалася у Мюнхені на міжнародній виставці та була куплена для Королівської галереї Будапешту.
Старий учитель. Портрет М.І. Мурашка
У цей же період Мурашко написав ряд портретів, серед яких портрет свого дядька та учителя Миколи Івановича Мурашка. Виконаний у вільній, широкій манері художник передав образ з почуттям щирої симпатії на фоні осіннього пейзажу. Настрій спокійного смутку , розлитий у природі, глибока зосередженість вдумливого художника-педагога органічно поєднуються і створюють атмосферу ліричної теплоти.
Благовіщення
Тривала робота з художниками-модерністами позначилася на творчості художника. Під впливом містичних полотен німецьких художників він почав писати єдину в його творчості релігійну картину «Благовіщення». Тричі художник повертався до неї, але так і не закінчив, бо дуже далекий був від містичних уявлень і не міг позбутися реального сприймання світу. Євангельський сюжет виходив як буденна сценка із звичайними живими людьми. На картині відсутні німби та крила у янгола, Діва Марія стоїть навколішках не перед Святим духом, або Святим письмом, а перед полотном, яке сама вишивала. Таке «Благовіщення» провокує на те, щоби вважати художника агностиком і розуміти благу вість як поняття не релігійне, а творче, коли імпульс натхнення з’являється наче з неба.
Портрет Маргарити Августівни Мурашко на Капрі
З 1909 року Мурашко постійним учасником виставок не тільки в Києві та Петербурзі, але й багатьох західноєвропейських виставок. Тоді ж він розгортає бурхливу громадську та педагогічну діяльність: працює над реорганізацією системи викладання у Київському художньому училищі, де був професором, мріє про створення в Києві великого центра художньої культури.
У тому ж 1909 році він одружується із Маргаритою Августівною Крюгер, з якою познайомився у домі свого друга професора Прахова. Після Мурашко із дружиною подорожує Італією, де також створює ряд картин.
Неділя
Три українські дівчини, осяяні сонячним світлом сидять на призьбі під хатою та лузають насіння – такий простий сюжет картини «Недільний день». Мурашко зовсім не ідеалізує їх, не робить з них красунь, а зображає такими, яких зустрічав у селах України. Дівчата сповнені своєрідної, хоч і грубуватої, але благородної краси простих людей, життя яких проходить у повсякденній тяжкій праці і в тісному єднанні з природою. Картина виставлялася у Венеції і продана в Америку.
Прачка
Наступні роки художник експериментує з модернізмом. В картині «Прачка» з’явилися строкаті і умовні кольорові відношення, проте реалістичне сприймання дійсності не зрадило художнику. Його модерні вправи були випробуванням сил художника у різних манерах письма, який збагачує свою техніку.
На початку ХХ століття загострилися суспільні суперечності, які впливали на художників, літераторів, діячів театру. Мурашко був засновником Товариства художників-киян. Статут якого сам розробив. Перша світова війна зашкодила здійсненню планів товариства, яке прагнуло вести активну виставкову діяльність та викладацьку діяльність. А в 1916 році Мурашко був прийнятий до Товариства пересувних художників. А в останні роки свого життя працював над тим, щоби в Києві була відкрита своя, Українська академія мистецтв.
Діяльну участь брав Мурашко у житті Києва, він виношував задум створити серію картин, присвячену народним святам, але цьому задуму не судилося здійснитися. У 1919 році він загинув у розквіті творчих сил.
